пʼятниця, 19 вересня 2014 р.

Люди Донбасу, Люди з великої літери.. або Інакші

Так, шкода тих, хто незважаючи ні на які обставини, залишаються вірними своїй Батьківщині. І немає слів, просто неймовірно боляче, що гинуть найкращі.. 
Зранку в новинах - Бойовики розстріляли сина й свата глави "Батьківщини" з Ясинуватої
Розстрільні списки.. Це як?! І це навіть не питання про партійну приналежність. В голові здорової людини таке не вкладається.. Чи може нам кісільтб щось не показало і Батьківщина на Луганщині 20 років якісь концтабори тримала, людей там в газових камерах морила, а ми не в курсі за що тепер лугандо-даунбасівці мстяться О_О

А це з ФБ волонтерки Юлі Смірнової
Ярослав Кравченко. 20 років. Луганська область. Круглий сирота. Загинув, тримаючи ікону в руках, тим самим даючи змогу відступити нашим від рашківських вбивць.
Нарешті хлопці вийшли на зв"язок і коротко розповіли про Ярослава. Я обіцяла написати про його героїзм.
Як він загинув.
Ярослав відразу приєднався до нашої армії. Не знав куди йому йти і що робити. Дід його вчив завжди любити Україну (це Ярослав розповідав хлопцям). Так він опинився в лавах Української Армії. Хлопчина повністю віддавав себе боротьбі, ніколи не скиглив, ходив в порваних кросівках та майкі з тризубом, яку йому подарували хлопці.
Ходив з хлопцями в розвідку. Завжди чітко виконував накази і ніколи не суперечив нічому. Розказали хлопці смішний випадок, коли вночі пішли у розвідку, натрапили на купу рашківських вбивць. Ярослав відразу прикинувся місцевим і запитав в них чи є бухло.
Порузумілись, Ярослав випитав де їх БТРи та ще деяка зброя. Ті повели його в городи і показали. Не знають хлопці як там і що сталось, але під ранок, вони разом з Ярославом віджали один новенький БТР і зброю 
Говорити ми довго по телефону не могли. Тому історій про його ГЕРОЇЗМ не так багато. Коли закінчиться війна, сподіваюсь знайдемо фото Ярослава і тоді можна буде написати більше історій про нього.
Загинув він при наступі рашківських вбивць...Останні слова, які пригадує Сергій, були такими: "Хлопці, мені втрачати нічого. Я може нарешті побачу там своїх батьків, ми знову будемо разом з ними. Ви йдіть і не здавайтесь. У вас одна країна, я притримаю їх. Не забувайте мене".
Ярослава тримав в руках маленьку іконку, яку священники на передовій роздавали. Про священників то інша історія. Знатиму деталі, напишу.
По Ярославу стріляли, ніби по іграшці, але він не відступив, а тим часом наші хлопці змогли відтянутись на достатню відстань.
Загинув, як ГЕРОЙ! Слава вічна Герою Ярославу!
Царство Небесне, друже!
Знайди там спокій та мир!

3 коментарі:

Victoria сказав...

Герої не вмирають!!!
Скільки ж таких ще наших героїв...
Не забудемо!

Ольга Мартиненко сказав...

http://forum-msk.org/material/economic/10496688.html дуже цікаво почитати і це вже російські сайти

ironwind сказав...

Боже милий, сліз не вистачає :(

У цьому ґаджеті сталася помилка
Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...

Сторінки