четвер, 24 квітня 2014 р.

а тепер про музику, ч.1

Яку українську музику слухаєте ви? :) Окрім Вакарчука))


Чому почала писати - виявляється в України майже не слухають українську музику, друзі просять порадити щось для їхніх дітей, дожились.. Влітку дитина жалілась, що навіть на М1 україномовних майже не крутили, лише на День Незалежності щось показували((

Мій чоловік навчив слухати нас правильну музику - це не тринди-ринди з оголеними тілесами аби привернуть хоч чимось увагу до зомбоящика, це в першу чергу пісні зі змістом.
Тартак, ТНМК, Вій, Кому вниз, Мандри, Крихітка Цахес.. Чиж, до речі з Харкова))
Сашка Положинського (Тартак) я наново відкрила для себе разом з сином - одного часу він захоплювався Положинським до нестями, я навіть вивчила тексти усих Сашкових пісень%)) Сашко - пацифіст і людина з неймовірною енергетикою! Якось я сумувала, бо залишилась в Києві влітку на вихідні сама і від нема чого робити пішла на Майдан, де МТС разом з Тартаком влаштували концерт.
..відкрию таємницю - зазвичай на Хрещатик кияни на вихідних раніше не ходили - там "троєщини" було повно, гамірно, брудно і ми знаємо кращі місця для відпочинку. ги-ги)) я вже киянка ;))
Так ось, публіка була наступна - половина студенти, половина "троєщина" з пивасом. Я прибилась до студентиків, ми хором співали та стрибали, "троєщина" пару пісень сумно крізь хміль на нас дивилась, а потім Сашко почав керувати - ану хлопці, стрибаймо так, тепер присідаймо, а тепер підспівуємо, і о чудо! люди з пивком почали посміхатись, стрибати та повторювати слова!)) Вони були щасливі, як діти, яких не брали до гурту, а тут раптом покликали у гру! Ну а Положинський як гарний "вожатий" не спускав їх з очей та не давав розслаблятися, він не тільки співає, а й спілкується з людьми зі сцени і це класно!
До речі про "троєщину" - в страшні дні лютого чоловік чергував біля Греко-Католицького Собору, якось перша ночі, їх залишилось на посту троє, інші пішли спати, і тут під'їжджають 4 машини, Лексус на чолі. Чоловік каже стрьомно стало, бо у них в руках були лише дрючки.. З машини вилазять немаленькі лисі мужики, підходять і кажуть "Пацаны, у нас на Трое(щине) титушек .. нету, у вас тут тихо? не обижают? где их искать?" )))) Ось так. Тепер "троещина" для мене стала іншою, вони теж різні і теж люблять свій Київ, свою Україну :) Їх головне направити в правильне русло.
ТНМК (фото на головній до речі з концерту-презентації кліпу "Фідель", було круто! ;))) Це друге захоплення мого синочка)) Хлопці вільно спілкують і російською, і українською не дивлячись на те що Фагот з Харкова, а Фоззі з Євпаторії (це щодо мовного питання і проблем ;)). Просто послухайте їх пісні - це не попса, де слова щоб аби якось складались, це розповідь про наше життя. Концерти у них чудові, зазвичай в невеличких клубах, драйвові!
На Новий рік фронтмени обох гуртів ТНМК та Тартак прийняли участь у Вертепі на Майдані, якщо не бачили - до перегляду обов'язково!))

Ми ще багато чого слухаємо, тому обов'язково буде продовження.

АПД. Міньони просто так.. бо прикольні)))

середа, 23 квітня 2014 р.

без слів..


Історії людей Майдану, які записували в лікарнях і не тільки можна почитати тут
А тут можна подивитись на обличчя Героїв Небесної сотні та порівняти з фото вище.
Робіть висновки..

понеділок, 21 квітня 2014 р.

А у тебе є Візитка Яроша?

Христос Воскрес! Славімо його!
Вчора зранку хтіла написати про події в Слав'янську, але втрималась, свято таки. І ось сьогодні пишу вже з іншим настроєм))) А справа в тому, що все стає на свої місця з часом.
Не треба одразу щось доводити про те, що всих журналістів вигнали з містечка і якимось "чудом" там залишились лише російські ЗМІ, про те, що загинула людина, одна, а не три, п'ять і т.д., як писали вчора кому скільки в голову придумається, і та людина має таке ж відношення до Правого сектору, як я до балету і т.д, і т.п., земля йому пухом..
І якщо вчора ми ще проводили паралелі з початком Другої світової у Польщі, то сьогодні сміємось трохи животи не надриваємо - у Візитки Яроша є своя сторінка у Фейсбуці!)))
Так ось який хитрий задум - вбити нас сміхом.
АПД. Найміть кращого режисера та акторів, на все це смішно і соромно дивитись, бо знаю багато добрих і розумних росіян. І не викладайте "події" 20го квітня 19го, ну палево ж.. до речі, де цензура, у неї що, вихідний, мали б уже видалить))

АПД. Візитки не горять, не тонуть, у ФБ кажуть, що лікують навіть геморой, заговорені мольфарами.. Збираю СП та висилаю контробандою до росії в лікувальних цілях, писати в лічку ;)))

субота, 19 квітня 2014 р.

Якими бувають проблеми

Правда ж смішні проблеми у людей. І не важливо що в лікарню доїхати треба, або крам який привезти.. Нема дороги - продай машину, проблеми нема. ..Прошу пробачення, в росії цензура - відео з прямою мовою путина та жителя Хабаровська на ютубі затерли %))
Я ніколи не була прихильницею Масяні, але вчора подивившись Зелену кікімору, пронялась)) Ну правда все від початку до кінця - живемо в грязоті, їмо невідомо що.. Навіть купуючи начебто свіжі та не дешеві продукти ми не впевнені в їх якості.
Але хіба це проблеми? Бандерівці, нацисти в Україні! Мовне питання так гостро стоїть - не можна російською і слова сказати - розстріл прямо на місці!
А ще зовсім скоро українці двинуть війною на московію, який жах!! Каравул!! Спинити!!
І чомусь нікому в голову не приходить ПОДУМАТИ, прислухатись до людей, які живуть в Україні і просять "Я говорю на русском, но не надо меня спасать!"
Ніхто не думає про те, що українців всього близько 40 млн. Відмінусуйте старих, жінок, дітей, не забувайте про проросійські елементи, вони є, ми цього не приховуєм, і як гадаєте скільки проти московії воювати піде.. не смішно в такі нісенітниці вірити?
Люди, думайте! ;)
Гарних та спокійних свят!

середа, 16 квітня 2014 р.

Пасха.. чекаємо з жахом..

Не одна я проводжу паралелі між датами православних свят та подіями, що відбуваються останні 3 місяці в Україні. На Водохреща була кривава бійня на Грушевського, на початку Великого Посту захопили Крим, на Вербну неділю в Донбасі почали свої напади сепаратисти і намагаються розпочати громадянську війну. 
То що буде на Великдень?
Про 9 травня взагалі страшно навіть подумати..
Я якось аналізувала дати, то все по місячному календарю наче розписано, аж моторошно стає. Сатанізм якийсь..
Миру нам та спокою. 
І пам'ятаймо: хто до нас зі зброєю прийде - від неї і загине. Слава Україні!

понеділок, 14 квітня 2014 р.

Традиційний український одяг.

Для тих, хто ще мене терпить :) та цікавиться автентичною вишивкою, буду періодично викладати ту інформацію стосовно традиційного українського одягу та устрою, що знаходитиму. Сама я стикнулась з проблемою вибору узору кілька років тому, коли хотіла вишити сорочку синові, виявилось, що я абсолютно нічого не могла знайти. Дуже мало літератури стосовно значення символів, крою, візерунків. В інтернеті все збирала по крихтам. Доля звела мене з чудовою майстринею Лідією Бебешко - неймовірна жінка! :) Вона радо ділиться своїм досвідом та схемами, радить. Дай Боже їй здоров'я! Через пані Лідію в ФБ натрапила на ще одну чудову дівчину - Марічку Квітку. О! Які сорочки, фотосесії! :) Супер! І найголовніше - ніякого фейку, лише автентика, як це чудово!
У мене не виходить вставити відео, але на сайті Музею Івана Гончара ви знайдете першу частину з добірки Традиційний український одяг. Маю надію скоро побачити продовження. 
І так, від себе, сайт Медіа-центру Музею Івана Гончара дуже приємний, легкий і світлий :)
..знаю про що кажу, сама працюю в інтернет-магазині ;) створювали його з самого нуля, з розробки дизайну, наповнення і т.д. Зараз я знаю, яка це клопітка і творча робота, що за кожною сторінкою стоїть купа часу та зусиль не однієї людини, а для відвідувачів, якщо сайт зручний та приємний, то здається все легко. Так і має бути :)

Ну і гарна українська пісня в виконанні улюбленого гурту мого сина, заради ТНМК на які тільки на концерти не їздили))
Скоро дещо покажу, маленький шматочок, так, порадитись ;)

неділя, 13 квітня 2014 р.

Пласт - 102 роки!

Мій син вже другий рік є членом української національної скаутської організації Пласт Цієї зими ми дуже рідко відвідували сходини - то ми самі були зайняті та не могли возити дитину, то наш братчик ("вожатий") не міг займатися з дітьми, бо так само був зайнятий (тим самим що і ми))). Врешті нашого братчика Олега забрали до війська. Ми всі молимось за нього і всіх наших захисників :)

Вчора ми були запрошені на сходини після довгої перерви, наших хлопчиків під патронат взяв голова станичної пластової ради Станіслав Андрійчук. Я пам'ятала, що 12 квітня 102 річниця Пласту, але все одно, як ми були приємно здивовані, коли після занять та розваг дітей зібрали у дворі офісу (приміщення надає один з батьків) і оголосили, що буде прийнято нових членів)) Справа в тому, що діти проходять випробувальний термін півроку-рік, а вже потім їх приймають та пов'язують хустку. І ось уявіть, у нас було кілька діток, яким хустку мали пов'язати ще на Різдво, але не було для того часу, діти тієї події дуже чекали і ось вчора 3 рої ("отряди") вишикували, мій малий тримав прапор України, дітки співали гімн Пласту та складали присягу. Це було так несподівано, душевно та радісно за новоспечених пластунів))
Для мене Пласт є прикладом суспільства: немає приміщення - знаходимо через батьків, знайомих, ніхто не хоче займатись дітьми - знаходяться активісти, які беруть цю місію на себе, є що показати дітям (дівчатам запрошують мамочок-рукодільниць, плетуть з задоволенням бісерні прикраси, малюють, мій чоловік вчив хлопців основам моделізму з паперу) - тільки підтримується. А які діти щасливі після кожного заняття!)) Поїздку влітку до табору діти чекають весь рік з величезним нетерпінням і як велику відзнаку за гарну поведінку, ми вже були в Карпатах, тепер тільки й питань "а коли знов?")))
Тому дуже раджу, якщо в вашому місті є осередок - звертайтесь, сподобається і вашим дітям, і вам :) 

субота, 12 квітня 2014 р.

crazy, crazy.. %)

Невже це правда, всі ці ссилки, і всій цій бездарній постановці, включаючи гру акторів та в'їдливі, неприємні голоси коментаторів, вірять?! Я як побачила - насміялась до схочу)))
http://www.ntv.ru/novosti/895537/video/ чому на Майдані не видавали під розпис "для защиты себя и своих семей" і нам довелось зібрати купу довідок, отримати дозвіл, купити сейф, але і після цього мій чоловік задумається чи стріляти, бо закони у нас непевні і по суті захищатись не можна, бо сядеш, а цим можна! До речі, зброю ніхто ніяким д..м під розпис не видає - її тупо вкрали.
http://www.ntv.ru/novosti/895196/ а чому не пишуть, що шахтарі не підтримали ніяких акцій, тільки но моя сусідка з татом телефоном розмовляла - шахтар, сказав що як прийдуть придурки на шахту, то дізнаються почім пуд лиха.. дивно і однобоко якось висвітлюють..
http://www.ntv.ru/novosti/895497/ по чесному - що Крим, що Східні області дотовані, ніякого зиску країні від них немає, тільки земля українська загажена і убита, поїдьте і подивіться, яка чудова кругом екологія(( І про екологію чомусь ніхто у нас не печеться, як і в росії, і про рівень та якість життя також, а от мовні питання - у перших рядах, не розумієм одне одного бачте.. Забирайте електорат до себе в Магадан, знадобляться, тільки попереджаю - бухають по чорному))
http://www.ntv.ru/novosti/895499/ яка гра!))) Станіславський ридає! Кажуть цей же актор для каналу Росія позував, тільки в іншій іпостасі..
http://www.vesti.ru/doc.html?id=1460419 де то знімали? чи яка різниця))
а ось і бронетехніка: http://www.vesti.ru/doc.html?id=1462504. так ми на своїй територіїї і в
 Донецькій області вже "зелені чоловічки" з'явились, Лавров каже - не наші! От умора! А глава МЗС ШВеції Карл Більдт пише інше:

Change of plans. Will obviously remain in Odessa overnight. Alarming developments in Eastern Ukraine. Green men.
— Carl Bildt (@carlbildt) April 12, 2014

рускіє, ну як вам вірити? Ми ж таку виставу вже бачили!)) Маєм право на наші власні війська в будь-якому куточку країни! А от що росія вже 2й місяць у нас біля кордонів робить - питання, що то за навчання і військова техніка.. 
А ще у мене зацвіли тюльпани під вікнами - минулої осені сусіда поділився цибулинками, він їх вирощує в промислових масштабах під Донецьком, просто приніс мішечок))) Посадила під "чутким руководством", а  зараз приходить розповідає де який сорт, бо я не запам'ятала)) Класні тюльпани і класний сусід Геннадій з Донецька! :) І все буде добре, а як ні - запропонуєм переселити його теплиці на Полтавщину, гарних, працьовитих людей у біді не кидають.
Роздуми: ..Якщо я хочу переїхати жити за кордон, в Австралію наприклад, я вчу мову, здаю екзамени та їду, якщо запросять, а не бігаю як несповна розуму по Києву та не репетую "Австралия прийди спаси меня!" та і якби Австралія прийшла мене "спасать", гадаю весь світ би не абияк здивувався ;)


Від..чепіться від нас, як сказав Лесь Подерв'янський.

Ну і далі граєм в негретят - подивимось скільки справжніх людей залишиться, це вам не чужі ідеї та майстер-класи тирять))

середа, 9 квітня 2014 р.

40 дней по Устыму, или 400 км туда и обратно

Тут відео, 40 жахливих хвилин.. Те, як убили Устима, хлопчика в блакитній касці ви побачите на власні очі.
І думайте, що хочете, але тоді, в лютому ще і близько не було вистави з "обижанием руских", ми боролись за свою свободу, за те, щоб скинути золотий ненажерливий унітаз

Перепост, нічого від себе.. Ось таке у нас життя, від цього не сховаєшся і я хочу щоб моя дитина не йшла на кулі, як цей хлопчик, з дерев'яним щитком..

Версія для друкуКоментарі21

09.04.2014
Алена Стадник, 38 сотня им. Устыма Голоднюка
Вы видели, как плачет мать, у которой убили 19-летнего сына? Уточню – единственного 19-летнего сына? Вы слышали, как она кричит? Как Вам объяснить, это не совсем крик. Это нечто страшнее – люди так не кричат. Звери так не кричат. Живые существа так не кричат. Наверное, так бы кричали горы, если бы человеку удалось их разбудить.
В первый раз это было 21 февраля. Устыма убили 20-го на Институтской. Я тогда даже не понимала, что его убили. Мне позвонили и сказали, что он мертв. Мне сказали, что пока я спала, его убили. Я не совсем правильно выразилась – я понимала, что его убили. Я все как-то не могла понять, что он мертв.
Мы жили тогда в КМДА. Знаете, чем я завтракала в КМДА? Я завтракала караваями – свадебными караваями – знаете, они еще украшены цветами и веночками. Эти караваи были с поминок мальчиков, мальчиков, которые так и не успели жениться.
Дни тогда длились долго. В мужском туалете была курилка. Мы там иногда смеялись. Кто-нибудь обязательно шутил. Мы курили и смеялись. Потом кто-нибудь обязательно приходил со строгим лицом и говорил: "Как Вы можете смеяться? Там ведь люди погибли". Смех обрывался. Этот человек со строгим лицом спокойно докуривал свою сигарету и уходил, а в курилке еще долгое время стояла тишина. В основном в этой тишине оставались все, кто знал кого-нибудь из погибших, все те, кто кричал во сне.
Иногда через клубы дыма в курилку входил человек, садился на подоконник и говорил: "Вы не понимаете, все зря. Они все погибли зря!" Его тут же начинали успокаивать. Успокаивали по-разному. Тогда этот человек с сигаретой успокаивался и говорил: "Вы правы. Мы еще повоюем".
Пять минут слабости сменялись решительностью, и он уходил. Приблизительно в тот же момент, когда за ним закрывалась дверь, кто-нибудь из тех, кто его утешал, задумчиво произносил: "Ребята, а ведь он прав! Все зря!"
И тогда мы начинали успокаивать того, кто только что успокаивал предыдущего. Рано или поздно очередь доходила до тебя. Ты садилась на подоконник, смотрела в одну точку на стене… и тебя начинали успокаивать.
Иногда мы ходили в кафе. Видя старого друга на улице, мы радостно кричали: "Живооой!" Однажды кто-то принес сигары – мы угощали друг друга чем могли. А на два часа дня 21 февраля было прощальное шествие по Устыму. Мне кажется, что тогда мне даже не удалось его увидеть.
Я его увидела только позже – уже в Збараже – на службе в церкви. Мне все время казалось, что это не он. Он лежал такой спокойный и очень отрешенный. Нас просили не целовать его в голову – пуля ведь пробила ее насквозь.
Этот Устым был так не похож на того мальчика, который дружил с 17-летней девушкой из нашей палатки, который щекотал ее, подшучивал на ней, поднимал на руки, догонял и часто-часто смеялся. Я когда-то увидела, как они играются, – я еще про себя тогда улыбнулась, они игрались, как дети в песочнице. Как играются пушистые, косматые щенки во дворе. Кажется, это было во время событий на Грушевского.
21 февраля я охрипла, но продолжала кричать. Мы тогда все охрипли. По Крещатику плыл его гроб, а за ним волнами растекалось "Слава!".
В тот день я впервые одела форму. Было очень холодно и мокро. В Тернопольской области лежал снег. Мокрый. Еще был сильный ветер. Мы выехали на Збараж в ночь. Нас в машине было 4 человека. Еще человек 20 ехали автобусом. Наш автомобиль успел догнать автобус с телом Устыма. Мы подъехали к Збаражу даже раньше, чем он.
На КПП при въезде собралось много горожан – они скандировали "Слава!". Весь город был в огнях – возле каждого дома стояли свечи, плакали женщины, дети. Потом мы подъехали к дому. Там я услышала, как кричит мать, у которой убили сына. Мне хотелось больше не быть, но я была.
В следующий раз я увидела мать через пару часов. Она была отрешенно спокойна. Вы знаете, непередаваемый цвет лица. Он пепельный. Губы, глаза, кожа, волосы. Все единого цвета. Точнее вообще без цвета. Ни единой краски. Мама очень молчала. Очень. Она как-то всепонимающе молчала.
Хотелось кричать, но все тоже молчали. Хотелось выть, но в доме было так спокойно. Что я могла сделать? Упасть в ноги? Просить прощения? Как ей объяснить, почему убили Устыма, а не меня? Потому, что мне не хватило храбрости быть в тот день на передовой? Или потому, что я в то утро спала? Как можно оправдаться? Как объяснить? А никак. Поэтому ты просто стоишь и молчишь. Очень молчишь.
И еще… Есть что-то извращенное в странных мыслях. О чем ты только не думаешь – например, представляешь свою маму, если бы к ней, в ночь, в непогоду привезли тело ее убитой 25-летней дочери. Ты думаешь, кричала бы она? И еще думаешь, я ведь пожила больше – лучше бы меня. И у мамы моей еще есть дочь – лучше бы меня. И мама у меня сильная – лучше бы меня. Да и проще как-то все стало бы. Тем, кто умер, верят, "их отпевают и балуют раем". А мне ведь теперь совсем ничего не понятно. Совсем ничего не ясно.
30 ноября было проще. Те, кого бьют, – это свои. Те, кто бьет, – это чужие. Решения принимаешь уже по обстоятельствам. Сегодня не знаешь куда бежать, за что хвататься. Знаете, так хорошо, когда разбираешь и собираешь автомат. Я делаю это спокойно и медленно, в такие моменты ни о чем не думаешь. Просто разбираешь и собираешь. Это успокаивает.
Второй раз мы поехали в Збараж на 9 дней. И я опять увидела маму. Бескровную, безжизненную, всепонимающую, всепотерявшую. Я пыталась ей объяснить, сказать спасибо. Устым спас меня, Устым спас мою 18-летнюю сестру, Устым спас мою маму. Устым спас всех девочек, всех детей. Я не знаю, я не знаю. Но мне кажется, что тот, кто видел маму, у которой убили сына, больше никогда ни в кого не сможет стрелять.
В третий раз мы поехали в Збараж на 40 дней в прошлые выходные. Мама была такой красивой – без единой краски на лице. С таким взглядом… И знаете что… я бы хотела сказать, что я никогда в жизни не видела такого взгляда, но это не правда. Я видела. Я видела, потому что на обратном пути мы заехали в село Травневе Збаражского района Тернопольской области.
Там убит 17-летний Назар. И там я увидела его мать. У мамы было лицо без единой краски, все черты лица будто сглажены печалью, и взгляд, взгляд… А еще она также молчала. Очень молчала.
В Травневом – знаете красивая могила. Над ней развиваются желто-синий и красно-черный флаги. Сразу за ней простирается поле, а над ним небо. Красиво. И у Устыма красивая могила – он похоронен рядом с Українськими Січовими Стрільцями. Мне почему-то от этой мысли становится легче.
Я обняла маму, и мы уехали. Оставив и ее, и Устыма, и Назара там. Мы сели в автобус и уехали. В автобусе была тишина. И тут кто-то запел "Там під львівським замком старий дуб стоїть, там під львівським замком старий дуб стоїть, а під тим дубочком партизан лежить". Мы все вместе не пели. Мы все вместе кричали. У меня в груди что-то болело 4 месяца, и теперь это что-то вырвалось наружу. Мы кричали, мы кричали, мы кричали. И от этого становилось легче.
Вообще, я думала, что 40-милионная нация откроет паломнические маршруты к могилам наших солдат. Что изо всех городов будут стекаться люди, прости Господи, чтобы поклониться крестам и поцеловать руки матери. Ну… может еще так и будет. И каждый для себя выберет направление и съездит: 400 км туда и обратно. В конце-концов я лично видела, как бабушка подвела внучку к фотографии нашего Устыма на Майдане и сказала: "Смотри – это герой. Он погиб за тебя".
Я расплакалось тогда. Меня так в детстве подводили к Вечному огню и Могиле Неизвестного Солдата.
Кстати, сегодня у моей мамы День рождения. И в этот день я абсолютно уверена – рано или поздно революция победит. Победит, потому что нам с вами уже нечего бояться, нам нечего бояться, кроме этого странного, спокойного молчания мамы.

четвер, 3 квітня 2014 р.

там де ти тепер..

Люди на Майдане, и не только на Майдане, погибли за нашу жизнь, за мои тоже тихие и уютные вечера.. Их убивали "титушки", расстреливала "беркутня", пытали до смерти в лесах под Киевом, на Сумщине.. Но самое страшное убийство - это безразличие.. И сейчас все вышивочки, рюшечки, бантики это и есть безразличие, это и есть гибель.. Все должно быть вовремя

середа, 2 квітня 2014 р.

good night..

 


У цьому ґаджеті сталася помилка
Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...

Сторінки